Вже як 16 днів ми перебуваємо у стані постійної готовності та очікування небезпеки.

Тривала активація нервової системи веде до виснаження і втоми, зниження пильності. Якщо у перші дні при звуках сирени люди негайно шукали укриття, спускалися у сховища, то з часом все більше людей починає ігнорувати сигнал небезпеки, продовжуючи займатися звичними справами.

Ситуацію ускладнює ще й те, що психологічно мало хто був готовий до війни, а тим більше до тривалих обстрілів, облоги, тривалого перебування у сховищах.

Реакції збайдужілості до небезпеки виникають внаслідок:

 Звикання. Сирени звучать десятки разів на день, проте обстрілів чи ракетних ударів на своїй території люди не чують, не бачать вибухів. Тому вже можна почути легковажні виправдання, на кшталт, «скільки разів вже лунала тривога, а нічого не відбувається, тож можна не реагувати».

 Втоми і виснаження. Тривале перебування у стані тривоги веде до виснаження захисних сил організму. Виникає втома, яка зменшує протидію небезпеці. Відчуття, що просто немає сил бігти у сховище.

 Апатії. «Станеться те, що має статися, від мене нічого не залежить». Ми спостерігаємо багато емоцій, страждань, але й випадки щасливого неочікуваного порятунку, тому й може видаватися, що не варто й пробувати докладати зусиль.

Зрідка можливі й інші:

 Переоцінка сил, власного досвіду, «безтурботність» — «зі мною нічого не трапиться», «я вмію поводитися у небезпеці». Так говорять люди, чия професія у мирному житті була пов’язана із небезпекою, забуваючи про те, що сьогодні маємо справу із небезпекою зовсім іншого рівня.

 Схильність «бути як всі» — «інші не ховаються, і я не буду». Навіть у стресових ситуаціях ми намагаємося подобатися оточуючим.

Та наразі саме пильність та реагування на небезпеку потрібні для того, щоб:

 вижити самому та допомогти вижити близьким

 не просто вижити, а зберегти сили, щоб працювати, бути корисним, бо після перемоги потрібно буде багато зусиль для відновлення того, що було зруйновано

 бути прикладом для оточуючих. У небезпеці діти, люди старшого віку часто губляться та не можуть швидко орієнтуватися.

РозкаЖІТЬ про це іншим.

Війна має свою «психологію». Вона складається з інформаційно-психологічних атак. Ми уже пережили всі стани діяльності психіки.

І зараз у нас виснаження.

Попередній стан — це була ейфорія, яка підкріплювалася дикою злістю до ворога і невичерпною гордістю за наші перемоги. Під час ейфорії ми по максимуму об’єдналися, згуртувалися, зарядилися бойовим духом. Ми могли не спати, не їсти і функціонувати на всю бойову готовність. .

Але для мозку енергетично важко працювати в такому стані. Тому він включив для себе функцію захисту! І ми почуваємо себе тотально виснаженими. Можуть бути ознаки депресії через постійну тривогу. .

Хочу, щоб ви розуміли. Ворог знає усі ці прийоми! Він на це й розраховує. Щоби у стані виснаження зламати нас повністю! Залякати. Обдурити. Знешкодити. .

Наш мозок потім знову включиться в режим «готовності». Зараз йому потрібно допомогти пережити виснаження. .

 За будь-якої нагоди спимо, навіть якщо для цього треба випити заспокійливе;

П’ємо воду. Обезводнений організм не може боротися зі стресом. Вода потрібніша за їжу;

Робимо інформаційні паузи від читання новин;

Виключаємо режим жалості за усим матеріальним. Ворог на це розраховує, тому нищить наші інфраструктури. Саме постійна жалість за втраченим ще більше підживлює тривогу і вирубує наш мозок.

 Ми усе відбудуємо. Гроші нам на це нададуть.

 Включіться в план «що я зроблю після війни». це допоможе вашому мозку працювати на ваш порятунок, а не на тихеньке самознищення;

 Рятуйтеся гумором. Це надійний щит для мозку, щоб трохи знизити кортизол;

Обіймайтеся;

 Говоріть близьким «я тебе люблю». Такі слова допомагають тримати сили.

Не вірити, не поширювати не перевірену інформацію. Нас ніхто ніколи не здасть! І ми Не Здаємося!