У 2012 році здійснено процес загального удосконалення державного регулювання у сфері цивільного захисту шляхом прийняття систематизованого акту, а саме, Кодексу цивільного захисту України, який набув чинності зі липня2013року.

Мета розроблення вказаного Кодексу - систематизація законодавства у сфері цивільного захисту, усунення суперечностей та дублювань у зазначеній сфері правового регулю¬вання, чіткий розподіл повноважень і функцій центральних і місцевих органів виконавчої влади, суб"єктів господарювання у сфері цивільного захисту, визначення у єдиному законодавчому акті усіх засад державної політики у сфері цивільного захисту, забезпечення її реа¬лізації у мирний час та в особливий період.

Слід зауважити, що Кодекс чітко визначає повноваження суб"єктів забезпечення цивільного захисту, зокрема встановлені повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, завдання та обов"язки суб"єктів господарювання, права та обов"язки громадян України у сфері цивільного захисту.

Водночас, з огляду на тему статті, пропоную детальніше розглянути права та обов"язки громадян у сфері цивільного захисту, які на сьогодні чітко встановлені статтею 21 Кодексу та відображені у інших нормах цього законо-давчого акта.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу, громадяни України мають право на:

1)отримання інформації про надзвичайні ситуації або небезпечні події, що виникли або можуть виникнути, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі;

2)забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання;

3)звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій;

4)участь у роботах із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у складі добровільних формувань цивільного захисту;

5)отримання заробітної плати за роботу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації у разі залучення до таких робіт згідно з трудовими договорами;

6)соціальний захист та відшкодування, відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров"ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків;

7)медичну допомогу, соціально-психологічну підтримку та медико-психологічну реабілітацію у разі отримання фізичних і психологічних травм.

При цьому, визначивши досить широке коло прав громадянина у сфері цивільного захисту, законодавець наділив його певними обов"язками.

Так, громадяни України зобов"язані:

1)дотримуватися правил поведінки, безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях;

2)дотримуватися заходів безпеки у побуті та повсякденній трудовій діяльності, не допускати порушень виробничої і технологічної дисципліни, вимог екологічної безпеки, охорони праці, що можуть призвести до надзвичайної ситуації;

3)вивчати способи захисту від надзвичайних ситуацій та дій у разі їх виникнення, надання домедичної допомоги постраждалим, правила користування засобами захисту;

4)повідомляти службі екстреної допомоги населенню про виникнення надзвичайних ситуацій;

5)у разі виникнення надзвичайної ситуації до прибуття аварійно-рятувальних підрозділів вживати заходів для рятування населення і майна;

6) дотримуватися протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів, режимів радіаційного захисту;

7) виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві приватної власності, первинними засобами пожежогасіння, навчати дітей обережному поводженню з вогнем (частини друга статті 21 Кодексу).

Також слід враховувати, що, відповідно до частини третьої зазначеної вище статті, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, у разі виникнення надзвичайних ситуацій користуються тими самими правами, а також несуть такі самі обов"язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України.

Водночас Кодексом передбачено і способи захисту населення від надзвичайних ситуацій, до яких належать:

оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;

інформування у сфері цивільного захисту;

укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи;

медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Також Кодексом врегульовано питання навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях.

Так, навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється:

за місцем роботи - для населення, що працює;

за місцем навчання - для дітей дошкільного віку, учнів та студентів;

за місцем проживання - для населення, що не працює.

Особливо хотілося б звернути увагу на статтю 41 Кодексу, якою врегульовано питання формування культури безпеки життєдіяльності населення та навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку.

Відповідно до цієї статті, популяризація культури безпеки життєдіяльності серед дітей та молоді організовується і здійснюється Державною службою України з надзвичайних ситуацій спільно з Міністерством освіти і науки шляхом:

проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;

проведення навчально-тренувальних зборів і польових таборів;

участі команд-переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.

Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку дій у надзвичайних ситуаціях та правил пожежної безпеки є обов"язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених на фінансування навчальних закладів.

Навчання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.

За результатами розгляду засад державного регулювання у сфері цивільного захисту, з урахуванням теперішнього природного та техногенного стану України, можна дійти висновку, що законодавець чітко врегулю¬вав право громадянина України на захист свого життя і здоров"я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від органів державної влади та суб"єктів господарювання, цивільний захист має бути також однією з найважливіших функцій держави.